これは、現実の話をモチーフに作成したフィクション（事実ではない小説）です。下記、URLの記事を参考にしました。
《戦場に咲いた愛》日本人義勇兵とウクライナ女性が極秘結婚！愛のキューピッドになった不肖・宮嶋が新婚夫婦を独占撮！

Japanese

翔太郎は、日本の元上級自衛官であった。防衛大学校を優秀な成績で卒業し、陸上自衛隊で活躍していた。彼は29歳である。彼は日本を愛し、地震などの災害があると、命がけで市民を救出する任務にもあたっていた。

そんな彼の心を動かす出来事があった。ロシア軍は、プーチン大統領の命令により、ウクライナに対して侵略戦争をしかけたのだ。彼は、居ても立っても居られなくなった。

「俺が、今、ウクライナへ行かないでどうするんだ？俺は、防衛大学校で英語とロシア語も学んでいる。ウクライナ語はロシア語と似ているし、きっと現地で活躍できるに違いない。一人でも多くのウクライナ人の命を守りたい」

そう思った彼は、政府の反対にもめげずに、ウクライナへ向かった。

戦闘は激しかった。ロシア軍はミサイルを何度も発射し、ウクライナの街を破壊していった。翔太郎は、怒りで頭がおかしくなりそうだった。

「何の罪もない市民の家まで破壊している。絶対に許せない」

翔太郎は現地のウクライナ兵の指揮に従い、作戦を遂行していた。ウクライナ南部のオデーサでは、激戦が繰り広げられた。

そんな中、若く美しい女性が、一人、逃げ遅れているのを見かけた。彼女は足を負傷しているため、逃げ遅れたようだ。ロシア語でもおそらく伝わるだろうと思った翔太郎は、話しかけた。

「私が誘導します。早く避難してください」

市民の避難場所までは距離があったため、彼は女性を軍の基地に案内した。軍医に彼女の様子をみてもらった。

「これは深い傷ですね。銃弾が彼女の足を貫通しています。手術が必要です」

翔太郎は、彼女が心配だった。普通の若い女性が、なぜ、こんなひどいめにあわなければならないのか、義憤にかられていた。

オデーサでの戦闘は、ウクライナ軍優勢のまま、ロシア軍は一時撤退した。オデーサでは、つかの間の平和が訪れた。翔太郎は、あの怪我をした女性が気がかりだった。

「彼女の怪我は大丈夫ですか？」
「はい、手当をして、今はベッドで休んでいます」

翔太郎は、彼女のもとへ駆けつけた。

「大丈夫ですか？私の名前は翔太郎と言います。あなたの名前は？」

「私はエレーナよ。私を助けてくれてありがとう。何かお礼がしたいけれど、私の家はロシア軍に破壊されて、何もお礼ができないの」

「いえ、お礼などいりませんよ。これが私の任務ですから」

その後、二人は、お互いの国のことを会話していた。エレーナにとっては、遠い異国の地、日本の話は新鮮で、刺激的だった。翔太郎は軍の街、横須賀で育った。そのため、防衛に強い関心を持ち、防衛大学校に入学を決めた。そんな生い立ちや、好きな食べ物、趣味なども話をした。

そうするうちに、エレーナは、彼の優しくて、話が面白く、勇敢で強いところに惹かれていた。

エレーナが健康を取り戻すと、彼女はオデーサで親を失った子供たちのために仕事がしたいと、地下の保育園で働き始めた。そして、翔太郎は、次の任務のため、戦地へ赴かなければならないことをエレーナに告げた。

「寂しいわ・・・あなたは行ってしまうの？必ず、生き延びてね、お願いよ」

「大丈夫です。必ず、任務に成功して、ここに戻ってきます」

翔太郎は、彼女が自分に好意を持っていることに気が付いていた。そして、彼女が献身的に子供たちのために働く姿勢を見て、彼もまた、エレーナに惹かれつつあることに気がついた。

次の任務地は、ヘルソンだった。翔太郎は、エレーナから離れることが心苦しかった。しかし、一人でも多くのウクライナ人の命を守ると決意した以上は、戦わざるをえない。

ヘルソンの戦いも、激しかった。翔太郎たち部隊は慎重に歩を進めた。すると、ロシア軍がミサイルを撃ってきた。間一髪、翔太郎は助かったが、部隊の多くの人がこの一撃で亡くなった。

「くそお、ロシアめ！」

翔太郎は、ひそかにロシア軍部隊の居場所を突き止め、機関銃を発射した。敵兵の多くは機関銃で倒され、士気の低い者は逃げていった。

「うう・・・助けてくれ・・・俺たちは、上から命令されているだけなんだ」

翔太郎は、命の危険が迫っているならば、ロシア人もウクライナ人も、日本人も、何ら関係がないと思い、負傷したロシア兵を助けた。救われない命も残念ながらあったが、助かる命もあった。彼らはロシア語で語り合った。

「そうですか・・・それで、あなたは、わざわざ日本から来たのですね。あなたの信念を尊敬します。私の仲間も多くが死にました。悲痛な気持ちで戦っていました」

「一刻も早く、この戦争を終わらせたいと思います。犠牲もあるでしょうが、私にやれることを頑張りたい」

翔太郎は、戦場での無念さと残酷さを味わっていた。

数カ月の激戦ののち、ヘルソンもウクライナ優勢のまま、ロシア軍は後退した。そして、翔太郎は上官から呼び出された。

「翔太郎、よく頑張ってくれました。あなたは、いったん、エレーナのもとに行きなさい」

「え・・・知っていたのですか？」

「あなたたちが、愛し合っているのは、知っていましたよ。任務も大事ですが、エレーナを安心させてあげてください」

翔太郎は、いったん、オデーサへ向かった。エレーナは無事だろうか。

オデーサの地下で、二人は再会した。

「翔太郎・・・会いたかった・・・生きていてくれたのね」

「ああ・・・エレーナ、君も無事で本当によかった」

二人は抱き合った。二人は泣いていた。二人はずっと抱き合っていたかった。翔太郎は、慰めるように彼女の髪をさわった。

二人は、オデーサで結婚した。翔太郎は、まだ終わらぬ戦争の任務のために、今日もウクライナで戦い続ける。エレーナは、子供たちの世話をしながら、遠い場所から翔太郎の無事を祈り続けていた。

いつか、平和が戻ったら、二人はウクライナで一緒に住もう、温かい家庭を築こう、と約束していた。

ウクライナの平和への願いと、二人の家庭の望みが、いつか報われる日が来ることを・・・二人は今も信じている。

English

Shotaro was a former senior Japanese self-defense officer. He graduated from the National Defense Academy with honors and served in the Ground Self-Defense Force. he is 29 years old. He loved Japan, and when there was a disaster such as an earthquake, he was also on a mission to rescue citizens at the risk of his life.

There was an incident that touched his heart. The Russian military launched a war of aggression against Ukraine on the orders of President Putin. He couldn't stand still.

"What am I going to do if I don't go to Ukraine now? I'm also learning English and Russian at the National Defense Academy. Ukrainian is similar to Russian, so I'm sure I'll be able to play an active role in Ukraine. I want to protect the lives of as many Ukrainians as possible.”

With that in mind, he headed for Ukraine despite government opposition.

The fighting was fierce. The Russian military fired missiles over and over again, destroying Ukrainian cities. Shotaro was about to lose his mind with anger.

"They are destroying even the homes of innocent citizens. This is absolutely unacceptable."

Shotaro followed the instructions of the local Ukrainian soldiers and carried out the operation. A fierce battle was fought in Odesa, in southern Ukraine.

In the midst of this, I saw a young, beautiful woman who had failed to escape. She seems to have failed to escape because she injured her leg. Shotaro, thinking that he would probably be able to convey it in Russian, spoke to him.

"I will guide you. Please evacuate quickly."

Due to the distance to the civilian evacuation site, he led the woman to a military base. He had an army doctor check on her.

"This is a deep wound. A bullet has passed through her leg. She needs surgery."

Shotaro was worried about her. He was filled with indignation, wondering why an ordinary young woman had to endure such a cruelty.

Ukrainian forces remained dominant in the fighting at Odesa, while Russian forces temporarily withdrew. In Odesa, a brief peace has come. Shotaro was worried about that injured woman.

"Is her injury okay?"

Shotaro rushed over to her.

"Are you okay? My name is Shotaro. What's your name?"

"I'm Elena. Thank you for helping me. I want to thank you for something, but my house was destroyed by the Russian army, so I can't thank you for anything."

"No, I don't need a thank you. This is my duty."

After that, the two were talking about each other's countries. For Elena, the story of Japan, a distant foreign land, was fresh and exciting. Shotaro grew up in the military town of Yokosuka. As a result, he had a strong interest in defense and decided to enroll in the National Defense Academy. He also talked about his upbringing, his favorite foods, and his hobbies.

As he did so, Elena was drawn to him for his kindness, his funny story, his bravery, and his strength.

Once Elena regained her health, she wanted to work for the orphaned children in Odesa, so she started working in an underground nursery. And Shotaro tells Elena that he has to go to the battlefield for the next mission.

"I'm lonely... are you leaving? Make sure you survive, please."

"It's okay. I will definitely succeed in my mission and come back here."

Shotaro knew that she liked him. And seeing her dedication to working for her children, he realized that he too was attracted to Elena.

The next mission was Kherson. Shotaro was sad to be separated from Elena. But since he is determined to save as many Ukrainian lives as possible, he has no choice but to fight.

The battle of Kherson was also fierce. Shotaro and his team proceeded cautiously. Then the Russians fired missiles. Shotaro was saved in the nick of time, but many of his troops died in the blow.

"Damn, Russia!"

Shotaro secretly locates the Russian military unit and fires a machine gun. Many of the enemy soldiers were machine-gunned down and the low morale fled.

"Ugh... help me... we're just being ordered from above."

Shotaro helped the wounded Russian soldier, believing that neither the Russians, Ukrainians, or Japanese had anything to do with it if his life was in danger. Unfortunately, there were lives that were not saved, but there were also lives that were saved. They spoke in Russian.

"Is that so…so you came all the way from Japan? I respect your beliefs."

"I want to end this war as soon as possible. There will be sacrifices, but I want to do what I can."

Shotaro had tasted the chagrin and cruelty of the battlefield.

After months of heavy fighting, the Russians retreated, while Kherson also had the Ukrainian advantage. And Shotaro was summoned by his superior officer.

"Shotaro, you did a great job. You should go to Elena for now."

"Eh... did you know?"

"I knew you were in love. Your mission is important, but please reassure Elena."

Shotaro once headed for Odesa. Will Elena be okay?

In the basement of Odesa, the two met again.

"Shotaro...I missed you...you were alive."

"Ah...Elena, I'm so glad you're okay."

They embraced each other. They were crying. They wanted to hug each other forever. Shotaro touched her hair to comfort her.

The two were married in Odesa. Shotaro continues to fight in Ukraine today for the unfinished war mission. While taking care of her children, Elena continued to pray for Shotaro's safety from afar.

The two promised to live together in Ukraine and build a warm family when peace returns.

The two of them still believe that the day will come when their wishes for peace in Ukraine and their families will be rewarded.

Ukrine

Шотаро був колишнім старшим офіцером японської самооборони. З відзнакою закінчив Національну академію оборони, служив у Сухопутних військах самооборони. йому 29 років. Він любив Японію, і коли траплялося таке лихо, як землетрус, він також виконував завдання рятувати громадян, ризикуючи своїм життям.

Стався випадок, який вразив його серце. Російські військові за наказом президента Путіна розпочали загарбницьку війну проти України. Він не міг стояти на місці.

"Що я буду робити, якщо я зараз не поїду в Україну? Я також вивчаю англійську та російську в Національній академії оборони. Українська схожа на російську, тому я впевнений, що зможу грати Я хочу захистити життя якомога більшої кількості українців».

З огляду на це він попрямував до України, незважаючи на опір влади.

Бої були запеклі. Російські військові знову і знову запускали ракети, руйнуючи українські міста. Шотаро ось-ось зійшов з розуму від злості.

«Вони руйнують навіть домівки невинних громадян. Це абсолютно неприпустимо».

Шотаро виконав вказівки місцевих українських військових і провів операцію. Запеклі бої точилися в Одесі, на півдні України.

У розпал цього я побачив молоду красиву жінку, якій не вдалося втекти. Здається, їй не вдалося втекти, бо поранила ногу. Шотаро, думаючи, що, мабуть, зможе передати це російською, заговорив до нього.

«Я проведу вас. Будь ласка, швидко евакуюйтеся».

Через відстань до місця евакуації цивільних він повів жінку на військову базу. Її оглянув військовий лікар.

«Це глибока рана. Куля пройшла через її ногу. Їй потрібна операція».

Шотаро хвилювався за неї. Він був сповнений обурення, дивуючись, чому звичайна молода жінка повинна терпіти таку жорстокість.

Українські сили залишалися домінуючими в боях під Одесою, тоді як російські сили тимчасово відступили. В Одесі настав короткий спокій. Шотаро хвилювався за поранену жінку.

— Її травма в порядку?

Шотаро кинувся до неї.

"Ти в порядку? Мене звати Шотаро. Як тебе звуть?"

"Я Олена. Дякую, що допомогли мені. Я хочу подякувати тобі за щось, але мій будинок зруйнувала російська армія, тому я не можу тобі нічим подякувати".

«Ні, мені не потрібна подяка. Це мій обов’язок».

Після цього вони говорили про країни один одного. Для Олени історія про Японію, далеку чужину, була свіжою та захоплюючою. Шотаро виріс у військовому містечку Йокосука. У результаті він сильно зацікавився обороною і вирішив вступити до Національної академії оборони. Він також розповів про своє виховання, улюблені страви та хобі.

Коли він це робив, Олену привернула до нього його доброта, смішна історія, хоробрість і сила.

Коли Олена одужала, вона захотіла працювати для дітей-сиріт в Одесі, тому почала працювати в підпільних дитячих яслах. І Шотаро каже Олені, що він повинен йти на поле бою для наступної місії.

«Мені самотньо... ти йдеш? Подбай про те, щоб ти вижив, будь ласка».

«Нічого страшного. Я обов’язково досягну успіху в своїй місії і повернуся сюди».

Шотаро знав, що він їй подобається. І побачивши її відданість роботі для своїх дітей, він зрозумів, що його теж приваблює Олена.

Наступною місією був Херсон. Шотаро був сумний розлукою з Оленою. Але оскільки він сповнений рішучості врятувати якомога більше українських життів, йому нічого не залишається, як боротися.

Запеклою була і битва під Херсоном. Шотаро та його команда діяли обережно. Тоді росіяни випустили ракети. Шотаро був врятований миттєво, але багато його війська загинуло від удару.

«Проклята Росія!»

Шотаро таємно знаходить російську військову частину і стріляє з автомата. Багато ворожих солдатів було розстріляно з кулеметів, а морально-слабі втекли.

«Тьху... допоможіть... нам просто наказують зверху».

Шотаро допоміг пораненому російському солдату, вважаючи, що ні росіяни, ні українці, ні японці тут ні при чому, якщо його життю загрожує загроза. На жаль, були життя, які не вдалося врятувати, але були й життя, які вдалося врятувати. Розмовляли російською.

«Це так… Отже, ви приїхали аж із Японії? Я поважаю ваші переконання».

«Я хочу якомога швидше закінчити цю війну. Будуть жертви, але я хочу зробити те, що можу».

Шотаро відчув смак прикрості та жорстокості поля бою.

Після місяців важких боїв росіяни відступили, а Херсон також мав українську перевагу. І Шотаро був викликаний своїм начальником.

«Шотаро, ти чудово впорався з роботою. Поки що тобі варто піти до Олени».

— Е... ти знав?

«Я знав, що ти закоханий. Твоя місія важлива, але, будь ласка, заспокой Олену».

Одного разу Шотаро попрямував до Одеси. Олена буде добре?

У підвалі Одеси вони знову зустрілися.

«Шотаро... я сумував за тобою... ти був живий».

«Ах... Олено, я дуже радий, що з тобою все гаразд».

Вони обійняли один одного. Вони плакали. Вони хотіли обійняти одне одного назавжди. Шотаро торкнувся її волосся, щоб втішити.

Вони одружилися в Одесі. Шотаро сьогодні продовжує воювати в Україні за невиконане бойове завдання. Піклуючись про своїх дітей, Олена здалеку продовжувала молитися про безпеку Шотаро.

Вона пообіцяла, що одного разу, коли настане мир, вони житимуть разом в Україні і створюватимуть теплу родину.

Вони й досі вірять, що настане день, коли їхні бажання миру в Україні та їхніх родинах будуть винагороджені.